Лідерство на вістрі багнета, або Як стати хорошим командиром (керівником, управлінцем…)

Уривок з книги «Більше, ніж брати по зброї» — воєнних мемуарів майора Діка Вінтерса, командира роти Ізі 2-го батальйону 506-го парашутно-десантного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії.

На прикладі на нашім
Навчатимуть батьки своїх синів.
Цей день святих братів на віки вічні
У пам’яті залишиться людській.
А разом з ним і нас запам’ятають —
Щасливців жменьку і братів по зброї.
Того, хто нині кров проллє зі мною,
За брата матиму; як був простим,
Йому цей день шляхетність подарує.¹

“Генріх V”, Вільям Шекспір

---

Стів Ембровз² перед смертю у 2003 році сказав мені: “Віднині, Вінтерсе, якщо вже говоритимеш про щось — говори про лідерство.” Лідерство — це цікава, але непроста для тлумачення штука. Генерал Джордж Паттон якось сказав: “Лідерством перемагають у битвах. Я це знаю, але не можу пояснити, чорт забирай!” Так само, як і Паттона, мене завжди захоплювала ідея лідерства. Це те, що сидить у тобі й допомагає виконувати справу.

Чи був я успішним лідером? Говорять, що так. Мені залишається скромно погодитися. Я не є наївним і розумію, що загальна оцінка особистості Діка Вінтерса ґрунтується на його лідерських здібностях у бойових умовах. Можливо, він не був ідеальним бойовим командиром, але прагнув таким стати. Мої товариші покладалися на мою здатність ретельно прораховувати кожен тактичний маневр, примножувати бойовий потенціал, чітко мислити за складних обставин та вести людей за собою. Я завжди відчував, що моє місце там, де потрібно прийняти рішення. Визнаю, що страх зіграв ключову роль у моєму становленні, як лідера. Я завжди боявся підвести хлопців, боявся загинути. Сукупність цих страхів змусила мене вивчити все, що стосувалося військової справи. Щоби якомога більше хлопців повернулися додому живими.

Зважаючи на все, я не впевнений, що лідерство — це вроджена риса. Деякі лідери мають певні вроджені схильності та здібності. Однак сам я досяг успіху радше завдяки хорошому вихованню, інтенсивному навчанню та фізичному гартуванню. Це вирізняло мене від більшості моїх однолітків. Я також був оточений неймовірно дисциплінованими людьми, добре вишколеними на виконання будь-якого завдання. Додайте до всього частку удачі, і вам відкриється таємниця мого успіху, яка полягала в тому, що якимось чином мені щодня вдавалося залишатися живим.

Упродовж останніх років я отримував численні запити від державних, громадських та комерційних організацій дати лекцію на тему лідерства. Більшість з них шукали універсальну відповідь на запитання — з яких складників формується успішний лідер? Простого рецепта немає, так само як і на полі бою немає схожих днів. Кожна ситуація є унікальною, і це вимагає від керівника гнучкості в прийнятті рішень. Для виконання поставленого завдання він мусить пристосовувати свою манеру керування до конкретних обставин. Також він мусить пристосовуватися до людей, які його оточують, при чому — робити це постійно. Адже ви не поводитеся зі всіма людьми щоразу однаково при кожній зустрічі, а пристосовуєтеся, в залежності від обставин та ситуації.

Якби мені довелося давати поради молодому командиру, який збирається на війну, я б запропонував набір принципів, який дозволить досягнути значного успіху, незалежно від роду діяльності та сфери відповідальності. Ці принципи базуються на моїх спостереженнях за видатними командирами американських парашутно-десантних військ часів Другої світової війни.

Перше, і найважливіше — лідер мусить розвивати в собі вольовий характер, моральну свідомість та технічні навички. В бестселері Антона Майрера³ “Орел назавжди”⁴ (обов’язковий до прочитання для багатьох офіцерів вищої ланки) головний герой Сем Деймон говорить: “Ти не можеш обрати місце народження, не можеш знати, де помреш, але можеш і мусиш спробувати гідно прожити своє життя.” Питання в тому, як стати гідною людиною? Характер такої людини будується на чесності. Якщо маєш такий характер — людина поруч почне тобі довіряти. Уже в бойових умовах, подібних до нашого зіткнення з батальйоном СС на насипу біля перехрестя доріг у Голландії, коли я наказав моїм бійцям: “Готуйсь, цілься, вогонь!”, у жодного не виникатиме іншої думки, окрім як виконати наказ. Хлопці довірятимуть тобі, покладатимуться на твої рішення й будуть слухатися без зайвих запитань.

Анімована візуалізація зіткнення роти Ізі з батальйоном СС у Голландії (англ.)

Такий характер слугує лідеру моральним компасом. Він вказує напрям, у якому необхідно докладати сили на плекання найбільш цінованих рис: мужності, чесності, самовідданості, поваги до ближнього. Він дасть змогу лідеру швидко прийняти правильне рішення. Дехто може звинуватити мене в лукавстві і порушенні власних принципів, пригадавши мені випадок в Аґено, коли я зімітував повторну вилазку для захоплення полонених, проігнорувавши наказ старшого офіцера. Морально я не зміг послати людей на зайвий ризик, коли вже було очевидно, що нових даних ми не здобудемо. Подібні рішення вимагають неабиякої моральної сміливості, яка трапляється в людей значно рідше, аніж сміливість фізична. Чи мав я рацію? Думаю, що так — я жодного разу не пошкодував про це рішення.

Те ж стосується й розвитку компетентного лідера. Усі, чий обов’язок вести людей за собою, мусять досконало опанувати технічні й тактичні навички. Перед операцією в Нормандії, коли інші солдати розходилися по кнайпах, я перечитував кожен посібник із тактики, який траплявся мені під руку, аби покращити свої знання та професійну компетентність. У той час, коли інші розважалися, я читав, займався самоосвітою та готувався вести людей до бою. Упродовж дев’яти місяців перебування в маєтку Барнесів⁵ я далі працював над собою та плекав власний погляд на командування. Така інтенсивна підготовка з лихвою окупилася в Нормандії. Перед вирішальною атакою на Нувель⁶ я вкотре проштудіював уже зачитаний до дірок посібник для піхоти в наступі. Гортаючи його, я щоразу отримував якесь нове розуміння, яке могло означати ще одне врятоване життя. Якщо узагальнити, командири дістають у розпорядження найцінніше, що має країна — життя своїх дочок та синів. Відповідно, вони мусять глибоко розуміти свою справу.

По-друге, не марнуйте час на спроби визначити, що ж таке лідерство. Немає потреби заглядати в тлумачний словник. Гасло піхотної школи Форт Беннінг, у штаті Джорджія, має лише два слова: “За мною!” Ніколи не вимагай від своїх людей чогось, чого б не зробив сам. Коли я приземлився в околицях Сент-Мер-Егліз⁷ з одним лише окопним ножем, у мене не було часу на розлоге обдумування ситуації та на пошуки амуніції. Я схопив першого ж десантника, який мені трапився, і наказав йому йти за мною. Ми почали рухатися до запланованої на День-Д цілі, і дорогою вже доєднувалися інші бійці. У маєтку Брекур, у Карантані, та на перехресті доріг у Голландії я чітко оцінив ситуацію, склав план дій та повів бійців в атаку. Ти можеш приймати дієві рішення, тільки якщо сам перебуваєш у центрі подій. Тому лідери завжди мусять бути там, де необхідно прийняти важливе рішення. Вони самі повинні знайти своє місце, але мій досвід підказує, що воно завжди спереду, на вістрі подій. Успішний командир завжди мусить демонструвати свою присутність, щоби показати, що він не цурається труднощів, які спадають на солдатські плечі. Я згадую генерала Джорджа Паттона, який мав звичку відвідувати передову на джипі чи в танку. А коли він повертався до польового штабу, то вже користувався літаком, аби його від’їзди до тилу не впадали в очі.

Анімована візуалізація боїв за Карантан (англ.)

Ще одна запорука успіху — фізична загартованість. Природа нагородила мене міцною статурою, втім я використовував будь-яку нагоду, щоби покращити свою витривалість. Завдяки хорошій фізичній підготовці я без зусиль витримав курс молодого бійця в тренувальному таборі Токкоа⁸. Хлопці з роти Ізі, які пройшли через муки тренувань у Форті Беннінг, де здобули свої “крила”, були справжніми міцними горішками, у той час, як інші не витримували та вибували. Я не випадково почував себе у відмінній фізичній формі вже в Альдборні⁹, коли рота готувалася до висадки. Там я неухильно дотримувався такого розпорядку: щовечора, перед чаюванням із родиною Барнесів, я бігав. Коли вони лягали спати, говорив: “Піду погуляю”, і знову, попри погану видимість через світломаскувальні заходи безпеки, пробігав трійку-другу кілометрів. Потім повертався й лягав спати. Я був у чудовій формі, і через це ніколи не втомлювався аж до фізичного виснаження, яке призводить до психічного виснаження, яке врешті закінчується бойовою психічною травмою. Подеколи ми всі недосипали — такою є природа стресу. Але фізично виснажений лідер постійно робитиме помилки в кризових ситуаціях.

Четвертим ключем успіху роти Ізі, як загалом і 2-го батальйону, стали побудова та підтримання командної взаємодії. Капітан Собель¹⁰ дав поштовх цьому процесу ще в таборі Токкоа. Звісно, він найбільше посприяв тісному згуртуванню команди, однак і після нього молодші офіцери підтримували свої підрозділи у відмінній фізичній формі, завжди готовими до бою. Рота Ізі була чи не найкращою бойовою одиницею Європейського театру війни, допоки великі втрати суттєво не прорідили ряди вихованців Токкоа. Усі знали сильні та слабкі сторони один одного, і це давало змогу обирати потрібних людей на виконання завдань. Барр Сміт¹¹ присвятив військовій справі майже все життя, але знав зовсім небагато бійців, яких міг назвати насправді видатними. Одним із таких був Біл Гарн’єр, сержант другого взводу. Втрата Гарн’єра, Джо Тоя та Бака Комптона в битві за Бастонь морально розчавила роту Ізі, однак інші негайно заступили на їхнє місце. Як от перший сержант Карвуд Ліптон, який своїм дбайливим ставленням до побратимів допоміг вберегти цілісність роти.

Я знав, чого можу очікувати від кожного з хлопців. На мою думку, це знання стало моїм головним внеском в успіхи роти Ізі та 2-го батальйону. Невипадковим був мій вибір людей для штурму ворожої батареї в Брекурі. Так само я свідомо поставив Флойда Талберта на фланг, коли ми знищили дві роти CC на перехресті в Голландії. В Аґено я був впевнений, що сержант Кен Мерс’єр зробить свою роботу належним чином. Відбираючи людей, я надавав їм свободу дій та дозволяв проявляти ініціативу при виконанні завдань. У добре згуртованій команді немає потреби комусь пояснювати, що і як робити. Власне з цієї причини я більше поважав бригадного генерала Тоні Маколіффа¹², аніж генерала Максвелла Тейлора. Стів Ембровз думав, що я несправедливий до Тейлора, але це не так. Маколіфф залишав нам простір для власних рішень, аби виконати роботу. Це також стосується й полковників Сінка¹³ та Стреєра¹⁴, які рідко втручалися в дії окремих підрозділів. Можу згадати лише один випадок, коли я втрутився в хід завдання та нав’язав Гаррі Велшу¹⁵ безпекові обмеження для розвідки боєм через річку Рейн — тоді 2-й батальйон тримав оборону під час Рурської операції.

Анімована візуалізація штурму німецької батареї в маєтку Брекур (англ.)

Також я зрозумів, що ретельна підготовка та прогнозування потенційних перешкод допомагають уникати багатьох труднощів, які виникають під час бою. Може бути вже запізно думати над подальшими діями, коли вже вийшов на позицію. Рекогносцировка, проведена в Брекурі 6-го червня та на голландському перехресті 5-го жовтня принесла чималі плоди, коли рота Ізі вступила в бій. В Аґено практично всі можливі варіанти розвитку подій були прораховані перед тим, як сержант Мерс’єр повів загін через річку Модер для захоплення полонених. Те саме було й під час атаки на Фой, коли перед боєм я особисто розробив план вогневого прикриття. Єдине, чого я тоді не передбачив — це нервовий зрив командира роти в розпалі бою. На щастя, поруч був лейтенант Спірс¹⁶, який перейняв на себе командування та скоригував подальші дії бійців. Добре планування грає життєво важливу роль в успіху будь-якої операції. Однак уже з початком дій лідери мусять залишатися гнучкими в прийнятті рішень. Одна з улюблених цитат Стіва Ембровза належить генералу Ейзенхауеру, який стверджував: “Плани перед битвою — це все! Але з першим пострілом усі плани можна викинути у вікно.”

Важливою лідерською рисою є також скромність. Ти зробиш набагато більше, якщо не перейматимешся тим, кого згадають у подяках. Мені частково вдалося добитися відзнак для хлопців за їхню роботу в Брекурі та Голландії. Я хотів, щоби кожен боєць, який штурмував німецьку батарею в день висадки, одержав бойову нагороду. На жаль, більшість моїх представлень були відхилені вищим командуванням, але врешті кожен десантник одержав бодай якусь відзнаку. Бойовий звіт під час оборони Острова¹⁷ я навмисне написав від третьої особи — ви не знайдете в ньому займенника “я”. У разі успіху завжди потрібно згадувати членів своєї команди, бо саме вони виконують левову частку роботи. Натомість всю провину за провалену роботу лідер мусить брати на себе.

Після виходу серіалу “Брати по зброї”, на нас посипалися сотні, а то й тисячі листів від шанувальників зі всіх куточків країни. На диво, багато листів надходили також із Європи, Канади, Східної Азії та Австралії. Протягом шести місяців лише з Англії я отримав сто п’ятдесят листів. Звичайно, така увага не може не тішити й не цінуватися, від неї можна легко знестися до хмар. Проте варто згадати слова Ейзенхауера, які пролунали 12 червня 1945-го року в залі лондонського Гільдхоллу. Там він виступив із промовою перед екзальтованою британською публікою, яка гучно вітала Верховного головнокомандувача на щойно влаштованому параді вулицями Лондона. Айк¹⁸ нагадав їм: “Скромність завжди мусить залишатися часткою кожного, хто заробив визнання кров’ю послідовників та жертвами друзів.”

Сцена атаки на німецьку батарею в маєтку Брекур із другого епізоду серіала “Брати по зброї”

Наступне, що можу порадити майбутньому лідеру — завжди давати собі час на саморефлексію перед прийняттям важливого рішення. Багато лідерів ігнорують потребу обачно обмірковувати свої рішення або наслідки власних дій. Іноді під час бою я абстрагувався від гуркотнечі та хаосу битви. Я вбачав велику користь у можливості на короткий час подумки відгородитися від навколишніх подій та продумати подальші дії для виконання завдання. Такі моменти дають змогу побачити, чи насправді ти рухаєшся в потрібному напрямі. Адже ніхто інший не вкаже тобі на хибність чи недоцільність твоїх намірів. Людина може бути ефективнішим лідером, якщо вона відверта перед собою й користається можливостями для самоаналізу. До прикладу, після знищення ворожої кулеметної позиції на голландському насипу 5-го жовтня, поки загін вів наступ, я на кілька хвилин усамітнився й обдумав подальші дії. За проміжок часу, відколи хлопці отримали наказ просуватися, до моменту виходу на позицію, я дійшов до висновку, що потрібно здійснити багнетну атаку. Нагода обдумати план дій напередодні наступу уможливила успішні атаки на Фой та Новіль у битві за Бастонь.

Й останнє — “Триматися!” Ніколи, у жодному разі не здавайся, бодай яка б халепа тебе не спіткала. Лідер, на якого рівняються, завжди мусить йти вперед.

Як дізнатися, чи досягнув ти успіху? Справжнє задоволення приходить від добре виконаної роботи. Шлях до успішного лідерства пролягає не через звання або посаду, а через здобуття поваги за характер. Солдатська відданість та довіра не ляжуть у руки разом із наказом про присвоєння офіцерського звання — їх потрібно заслужити, демонструючи свою надійність та турботу про підлеглих. За належного командування й доброго ставлення солдат навіть найнижчого рангу здатен на неабияку відвагу. Пізніше, будь-які ордени, медалі й відзнаки не матимуть значення в порівнянні з можливістю щовечора дивитися на себе в дзеркало, знаючи, що ти справді зробив усе можливе, а також із можливістю бачити повагу в очах людей, які на тебе працювали. Роберт “Барр” Сміт за рік до смерті написав мені в листі: “Дік, ти був наділений благословенням (хтось назве це карою) — тебе беззаперечно поважали та тобою захоплювалися всі сто двадцять наших бійців, які, по суті, були цивільними у військовій формі. Вони всі як один пішли б за тобою в саме пекло. Скільки людей за всю історію прожило з таким знанням? Жменька, не більше… Ти — один із таких. Навіть якщо ти зараз відчуваєш, що це не твоя заслуга — тоді ми були впевнені, що твоя. І це головне.” Барр має рацію в одному — мені надзвичайно пощастило служити командиром роти Ізі. Далеко не кожному випадає честь повести таке славне товариство в бій, і по сьогодні я зворушений цим досвідом.

Уже й тіні довші за вік тих, хто воював у Другій світовій війні. На схилі наших днів думки повертаються до щасливіших часів, коли ми йшли через знегоди плечем до плеча, готовими на все заради товариша. Шістдесят років минуло від перемоги, але ці люди все ще тримають у собі щось таке, що робить їх особливими. І це не ордени та медалі на грудях. Це те, що вони несуть у грудях. Це впевненість, гідність, характер — риси, які вирізняють людей Другої світової з будь-якого натовпу, і я пишаюся бути маленькою часткою цього покоління. Немає про що жалкувати. Не минає і дня, коли я не згадую тих побратимів, які не побачили світло мирного часу. Їхній спадок найкраще описаний словами вірша Генрі Лонгфелло¹⁹ «Псалом життю». Оспівуючи сміливість і хоробрість, Лонгфелло пише:

Мудрий приклад в серце взявши,
Так свій шлях земний пройди,
Щоб на дюнах днів назавжди
Збереглись твої сліди.²⁰

Озираючись у пам’яті на війну, хотілося б донести останню думку — сподіваюся, вона буде доречною. Війна виносить на поверхню найгірші та найкращі людські якості. Війни не звеличують людей, вони розкривають величність гідних. Тільки люди далекі від гримотіння й сум’яття реального бою вважають війну романтичною справою. Ми, хто служив у роті Ізі, хто служив своїй країні на полях інших битв, вийшли з жорен війни кращими чоловіками й жінками. І більшість за необхідності знову стала б до зброї. Однак кожен із нас щиросердечно сподівався, що людство зробить висновок із нашого досвіду: війна є немислимою дикістю, яка не має повторитися знову.

---

Десять принципів успішного лідера

1. Прагни бути компетентним та відважним лідером з сильним характером.
2. Будь попереду. Скажи “За мною!” і веди за собою.
3. Тримай себе у відмінній формі. Фізична міцність є засадою психічної витривалості.
4. Розвивай команду. Якщо знаєш своїх людей, ставиш посильні завдання, маєш реалістичні очікування й подаєш приклад — виплекаєш міцну командну взаємодію.
5. Делегуй відповідальність підлеглим і дай їм зробити свою роботу. Той, кому не залишають шансу проявити творчий підхід та продемонструвати винахідливість, не виконає завдання належним чином.
6. Передбачай проблеми й заздалегідь готуйся усувати можливі перешкоди. Знай наперед свої подальші дії, коли виходитимеш на позицію.
7. Будь скромним. Не переймайся тим, кому дістанеться слава. Ніколи не дозволяй собі зловживати повноваженнями.
8. Дай собі час на саморефлексію. Щовечора зазирай до дзеркала й питай себе, чи вчиняв ти якнайкраще?
9. Справжнє задоволення приходить від гарно зробленої роботи. Успішний лідер здобуває повагу за характер, а не за звання чи посаду.
10. Ніколи, у жодному разі не опускай руки. Тримайся!

---

Примітки

¹ Переклад Віктора Ружицького

² Стівен Ембровз (1936–2002), американський історик, письменник, біограф двох президентів США (Дуайта Ейзенхауера та Річарда Ніксона), автор книги “Брати по зброї”, за якою 2001-го року знято однойменний серіал про бойовий шлях роти Ізі (Company E “Easy”) 2-го батальйону 506-го парашутно-десантного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії США від тренувального табору в Таккоа, штат Джорджія, через висадку в Нормандії, операцію «Маркет Гарден» і Бастонську битву до кінця війни.

³ Антон Майрер (1922–1996), американський письменник, ветеран корпусу морської піхоти США.

⁴ Роман Антона Майрера, написаний у розпалі В’єтнамської війни, взірець класичної мілітарної літератури, обов’язковий для прочитання всім морським піхотинцям. Часто використовується, як посібник на курсах лідерства у Вест-Пойнт — воєнному коледжі Армії США.

⁵ Під час дислокації в Англії, майор Дік Вінтерс проживав у маєтку родини Барнес.

⁶ Тут йдеться про події Арденнської операції, а саме бої, які велися американськими військами за бельгійське місто Бастонь зимою 1944–1945 рр.

⁷ Муніципалітет у Франції, у регіоні Нормандія, місце висадки роти Ізі 6-го червня 1944 року.

⁸ Тренувальний табір американських десантних військ поблизу міста Токкоа.

⁹ Місце тимчасової дислокації союзних військ в Англії 1944–1945 рр.

¹⁰ Герберт Собель (1912–1987), від початку тренувань у таборі Токкоа командував ротою Ізі у званні лейтенанта. За результатами відмінного вишколу бійців був підвищений до капітанського звання, однак не мав поваги серед підлеглих через дріб’язковий та мстивий характер. Незадовго до Дня-Д був переведений до повітряно-десантної школи Армії США в Чілтон Фоліат, Англія.

¹¹ Барр Сміт (1924–1983), один із бійців роти Ізі.

¹² Ентоні Маколіфф (1898–1975), командував 101-ю повітряно-десантною дивізією під час Арденнської операції.

¹³ Роберт Сінк (1905–1965), командував 506-й парашутно-десантним полком у складі 101-ї повітряно-десантної дивізії

¹⁴ Роберт Стреєр (1910–2002), командував 2-м батальйоном 506-го парашутно-десантного полку.

¹⁵ Гаррі Велш (1918–1995), кадровий офіцер у складі роти Ізі.

¹⁶ Рональд Спірс (1920–2007), перейняв командування ротою Ізі під час атаки на Фой у битві за Бастонь.

¹⁷ Йдеться про оборону голландського міста Неймеген, розташованого на річці Ваал, в одному з рукавів у дельті Рейну біля кордону з Німеччиною.

¹⁸ Прізвисько головнокомандувача сил Антигітлерівської коаліції Дуайта Ейзенхауера.

¹⁹ Генрі Лонгфелло (1807–1882), американський поет.

²⁰ Переклад В. Мисика